Двадцяте століття залишило нам у спадок вершинні події минулого, які, віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу, незалежність, державність. До таких подій належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української

Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті

судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності.

       Саме того зимового дня в золотоверхому Києві під перегук дзвонів Святої Софії було ухвалено рішення про об'єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: "Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".

      Так, спираючись на заповітні мрії і широке волевиявлення обох частин  українства, враховуючи об'єктивні історичні, політичні, духовні, правові  аспекти цього тривалого й болісного процесу, постала єдина соборна  Українська держава.

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки це не тільки суспільна потреба, а й наш моральний обов’язок берегти світлу

пам'ять незліченних жертв, принесених українським народом на вівтар

незалежності, соборності, державності.