Сьогодні, 5 травня, виповнюється 98 років від дня народження талановитого майстра української прози, лауреата Шевченківської премії, мандрівника і природолюба, Анатолія Дімарова ( 05. 05. 1922 , Миргород, Україна - 29. 06. 2014, Київ, Україна). 📖🤓❤️
📝 Справжнє прізвище письменника не Дімаров. Його батько був заможним селянином, пасічником, а коли родину мали розкуркулити, мати з Анатолієм і молодшим сином втікає з села. Згодом матір змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти.
📝 У дитинстві пережив голодомор.
📝 Після закінчення середньої школи юнаком був мобілізований до армії. Учасник війни, нагороджений орденами і медалями. Воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був командиром партизанського загону, має кілька поранень і контузій.
📝 З 1955 року до 1960 радянська влада не дозволяла взагалі друкувати твори Дімарова. Тому він впродовж багатьох років працював у геологічних експедиціях, побував на Алтаї, Забайкаллі, Кавказі, Памірі, Тянь–Шані, Уралі.
📝 Цікаво, що довгий час Дімаров був тільки «дорослим» письменником, тобто свої оповідання, повісті й романи автор писав саме для дорослих. Та в письменника підростав син Сергій, який вимагав: «Напиши, тату, щось і для мене!..» Отак батько одержав літературне «домашнє завдання», що його, ясна річ, не міг не виконати. І тоді з’явилися його прекрасні книжки «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Блакитна дитина».
📝 У своїх дитячих творах Дімаров дуже схожий на самого себе - він і дивовижно вигадливий, творячи одну за одною комічні чи драматичні ситуації, і ліричний, коли розповідає про великі-великі дитячі таємниці, про сподівання та мрії юних героїв і про одвічні тайни життя.
📝 Справжнє прізвище письменника не Дімаров. Його батько був заможним селянином, пасічником, а коли родину мали розкуркулити, мати з Анатолієм і молодшим сином втікає з села. Згодом матір змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти.
📝 У дитинстві пережив голодомор.
📝 Після закінчення середньої школи юнаком був мобілізований до армії. Учасник війни, нагороджений орденами і медалями. Воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був командиром партизанського загону, має кілька поранень і контузій.
📝 З 1955 року до 1960 радянська влада не дозволяла взагалі друкувати твори Дімарова. Тому він впродовж багатьох років працював у геологічних експедиціях, побував на Алтаї, Забайкаллі, Кавказі, Памірі, Тянь–Шані, Уралі.
📝 Цікаво, що довгий час Дімаров був тільки «дорослим» письменником, тобто свої оповідання, повісті й романи автор писав саме для дорослих. Та в письменника підростав син Сергій, який вимагав: «Напиши, тату, щось і для мене!..» Отак батько одержав літературне «домашнє завдання», що його, ясна річ, не міг не виконати. І тоді з’явилися його прекрасні книжки «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Блакитна дитина».
📝 У своїх дитячих творах Дімаров дуже схожий на самого себе - він і дивовижно вигадливий, творячи одну за одною комічні чи драматичні ситуації, і ліричний, коли розповідає про великі-великі дитячі таємниці, про сподівання та мрії юних героїв і про одвічні тайни життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар